Для нейротипових людей спілкування часто нагадує **гру у здогадки**. Треба вгадати підтекст, зчитати настрій з інтонації, вловити приховане значення з погляду або паузи. Але для багатьох аутичних людей усе працює зовсім інакше. 🔹 Ми не граємо в натяки — **ми говоримо прямо**. 🔹 Ми не читаємо між рядків — **ми читаємо самі рядки**. 🔹 Ми не маніпулюємо словами — **ми маємо на увазі те, що кажемо**. --- ### «Ми сьогодні йдемо на пиво» Це **не запрошення**, якщо прямо не сказано: _«Хочеш з нами?»_ Аутичні люди **орієнтуються на зміст слів**, а не на очікування, що хтось “здогадається”. Тому такі ситуації — джерело нерозуміння. --- ### «Чому ти не дивишся в очі?» Бо **очима я не чую**. Контакт очей — це соціальний сигнал, який не є універсальним. Для когось він може бути нейтральним або приємним, а для когось — болісним чи відволікаючим. 📌 **Не шукай істину в моєму погляді — краще просто слухай, що я кажу.** --- ### Безкінечні запитання Нейротипові люди часто сприймають питання як виклик: _“Ти мені не довіряєш?”_, _“Ти ставиш під сумнів мої слова?”_ Але для нас, нейровідмінних, **запитання — це не загроза, а інструмент пізнання**. Ми питаємо, бо хочемо **зрозуміти суть**, а не когось підловити. --- ### Факти — важливі Ми часто виправляємо помилки — не тому, що хочемо “показати себе розумнішими”, а тому що **цінуємо точність**. Правда — це не змагання. Це **спільна основа для розуміння**. > [!То може, справа не в тому, що ми «не розуміємо»?] > Можливо, **ваше спілкування — це лабіринт**, а наше — це мапа. > Ми говоримо **буквально**, **чесно** і **по суті**. > І, можливо, ми не «соціально незграбні», а просто **втомлені вічно відгадувати те, що можна було б просто сказати**.