> *Авторка статті — Квітка Марцинишин* ### Історія розладу в довжину з пів життя Тебе оточує м'яке приглушене світло. Ти розслаблено дивишся, як танцює сигаретний дим під джазове звучання. Попиваєш коньяк. Луї Армстронг співає, наскільки прекрасний світ, і ти розумієш: цей бар працює до четвертої ранку, і тобі нікуди спішити. Це була моя мрія десь у сімнадцятирічному віці. Що ж. У мене є БАР, але зовсім не такий. Тут Курт Кобейн співає про негативних потвор. Тут висять картини ван Гога. Ти задихаєшся від третьої пачки цигарок, очі випалює той самий дим, і ти намагаєшся не врізатися головою в стіну. БАР працює цілодобово. Це хвороба, яка посилилася в мені у 2011 році — у вигляді глибокої депресії з панічними атаками. Біполярочка зовсім не весела. Вона не дає сили в ейфорії — вона віднімає все, що було. Трощить твою картину світу. Перша депресивна фаза тривала довго. Точної кількості місяців я не можу назвати, бо перебувала в напівпритомному стані. А ще треба було захищати диплом. Отож, не одразу діагностований біполярний розлад завдав чимало клопотів. Після депресії настала манія з психозом. Циклічно я ще проживатиму депресії — одна з них триватиме одинадцять місяців — і, звісно, манії. Й жорсткі змішані епізоди. Було багато провини, сорому, нерозуміння, непотрібних зв’язків. Мої спогади були моїми катами. Але все почалося з тринадцяти років. Вже тоді була перша спроба суїциду. І це завжди були багатоповерхівки, які мали гарантувати політ у саме пекло. Не будучи надто релігійною людиною, всі мої психози так чи інакше стосувалися релігійної тематики. У моєму житті було кілька маніакальних епізодів. Деякі ситуації — речі, які я робила, — я справді не пам’ятаю. Водночас я пам’ятаю багато з кожного маніакального епізоду. З часом, завдяки терапії, зі спогадами стає легше боротися. Під час манії ти взагалі не усвідомлюєш наслідків. Тебе накриває ейфорія, галюцинації, чітке бачення, яскраві кольори. Ти виглядаєш як клоун із розширеними зіницями. А собі здаєшся божеством. При цьому час від часу накриває агресія й біль. Ти не можеш спати днями. А в глибокій депресії ти намагаєшся просто жити і не покінчити з життям. У депресивній фазі я справді шкодую про те, що зробила. Хоча розумію: в манії я була відірвана від реальності. Сенс буття в бульбі? Друге пришестя Ісуса Христа? Я йду серед тіней? Одін? Бійки. Алко. Мені потрібно багато часу, щоб пробачити себе. І, мушу визнати, мені потроху вдається. Боляче, що завдала болю рідним. Огидно від того, що колишні «друзі» згадували з насмішкою мої діяння — тоді я була для них розвагою. У глибокій депресії, звичайно, вони від мене відвернулися. > «Великий депресивний розлад заподіює явні руйнування. Якщо уявити собі душу з заліза, яка загартовується скорботою і лише іржавіє від легкої депресії, то при важкій депресії з гуркотом обрушується вся споруда…» > > — Ендрю Соломон, «Полуденний демон: Атлас депресії» ### Мої депресивні епізоди Якщо в манії (читай — психозі) я наражаю себе на небезпеку сама, то в депресії я намагаюся її навмисно знайти. Депресивна фаза при БАР І типу зазвичай настає після манії або гіпоманії, можливі інтермісії. Так, я «ощасливлена» не лише маніями, а й гіпоманіями, депресіями різної важкості та змішаними епізодами. Я в депресивній фазі — це нездатність прибрати, біль, коли миєш посуд, роздратування від того, що руки мокрі від води. Депресивні епізоди при біполярному розладі схожі на «звичайну» клінічну депресію: пригнічений настрій, втрата задоволення, зниження енергії та активності, почуття провини або нікчемності, думки про самогубство. Депресивні симптоми можуть тривати тижнями або місяцями, але рідко довше одного року. Я думаю про суїцид, але не вчиню його — бо це не вихід. Поки що мені цікаво, як мій персонаж буде розвиватися далі. Працюючи з терапевтом у юнгіанському психоаналізі, я пропрацьовую болісні спогади й намагаюся прийняти себе. Терапія також допомогла мені кинути пити. О, так. Третій психоз стався через вигорання на роботі й зловживання алкоголем. Я кинула приймати таблетки. Сталося багато страшних історій, де я була на межі життя і смерті, дозволяла іншим використовувати себе і ще трохи — зруйнувала б стосунки з рідними назавжди. І тоді я потрапила до психіатричної лікарні. Про це — в наступній історії.