> *Авторка статті — Квітка Марцинишин* ![[bipolar-disorder-lived-experience-2(1).jpg|300]] Все почалося ще влітку 2021 року, хоча тоді я цього не усвідомлювала. Я була в глибокій депресії, до якої додалося вигорання на роботі. На той момент я не була на клопіксолі — ін’єкції, яку маю робити раз на три тижні. Я хапалася за будь-які підробітки, зокрема працювала віртуальним асистентом, хоча за професією я копірайтер і контент-менеджер. Згодом почала пити алкоголь, щоб заглушити внутрішнього чорного демона, попри те, що поєднувати ліки зі спиртним заборонено. Я не виходила на зв’язок із психіатром, дія препаратів порушувалась, лікування фактично не відбувалося. Потім я взагалі почала приймати лише один із призначених препаратів — дуже хотіла схуднути, бо інший впливав на набір ваги. Так із гіпоманії я знову впала в психоз, який завершився госпіталізацією в грудні 2021 року. Мої близькі занепокоїлися, бо я зникла зі зв’язку. Але їм вдалося додзвонитися, і сестра з чоловіком приїхали та відвезли мене до психіатра. Я підписала добровільну госпіталізацію — лікар сказав, що інакше наступного разу я приїхала б уже на швидкій, у коматозному стані. Відділення було закритого типу: нас не відпускали гуляти, відвідування також були заборонені, бо ковід. Зараз, коли я це пишу, розумію — багато спогадів стерлися. Але я пам’ятаю, що грудень був сніжний. Крізь грати на вікнах ми годували голубів. ![[bipolar-disorder-lived-experience-2(2).jpg|300]] Голуби спочатку лякалися. Прилітав лише найбільш побитий, а з часом і сама горлиця почала з’являтися, щоб похарчуватися. Пам’ятаю, і як же мені соромно це згадувати, що постійно не вистачало сигарет. У манії я курила по три пачки на день, вибивала двері у відділенні — і головою, і кулаками. Але все минулося. Навіть гуль не залишилось. Там ми грали в шашки, хтось малював, ми ділилися їжею. У перший день я намагалася читати — нічого не вийшло. Чехов, «Людина у футлярі», дуже мене розсмішив, бо я бачила себе майже в кожному герої. У моєму випадку, щоб загасити манію з психозом, мені призначили чотири препарати. Навіть із чотирма психотропними ліками та періодичною міалгією (больовий синдром у м’язах) як побічною дією мені вдається працювати й жити нормальне життя. Життя з ментальною хворобою — стерпне. Ба більше, воно може бути нормальним настільки, наскільки це можливо, за умови, що ти приймаєш лікування. Мені вдалося знайти роботу й підробітки, виплатити кредити, які я набрала в манії, — і все це під час війни. Я закликаю не боятися пити таблетки й робити необхідні ін’єкції. Бути адекватним і в ситуації — значно краще, ніж бути посміховиськом або створювати небезпеку для себе.